Культурологічний дискурс у формуванні духовноестетичної культури

Анотація

Розглянуто проблему комплексного дослідження культурологічного дискурсу у формуванні духовно-естетичної культури як цілісного явища. Проаналізовано синергетичні підходи культурологічних систем до духовно-естетичного виховання молоді. Описано два напрями вивчення культури (оптимістичний і песимістичний), які породжені її кризовим станом. Висвітлено ізоляціоністський та інтегративний погляди на місце культурології в системі наукового знання, де відповідно до першого вона уявляється окремою наукою зі своїм особливим підходом, який не підміняє культурологію іншими науками (філософією культури, мистецтвознавством, соціологією культури тощо), а відповідно до другого — культурологія є синтезом соціальних і гуманітарних знань не про окремі культурні системи, а про універсальні властивості, притаманні всім культурам. Зазначено, що в сучасній Україні з’явилися нові культурологічні моделі дослідників, що опосередковано чи безпосередньо торкаються проблем духовно-естетичної культури. Висвітлено концепцію синергетичної парадигми розбудови культурного континууму України, яка розкриває специфіку історії та етнографії її основних культурних регіонів. Наголошено на наявності у них спільної культурної основи. Обґрунтовано концепт методологічних засад дослідження духовноестетичної культури з позицій філософії, естетики та культурології. Доведено, що структурні елементи культури, їх динаміка та новоутворення залежать від зміни характеру самого суспільства, глобалізаційних та альтерглобалізаційних процесів, соціальної ангажованості культури і мистецтва, зниження культурно-естетичних потреб споживачів художньо-естетичних та духовних цінностей. Запропоновано культурологічну модель соціокультурної системи, яка активно використовується у дослідженні витоків національної історії та культури, а також у поверненні її інституцій з урахуванням реального забезпечення економічних трансформацій як матеріально-виробничої сфери, так і культурного розвитку соціуму загалом. З’ясовано, що провідна роль у збереженні високодуховних цінностей належить представникам творчих професій як високоінтелектуальним носіям досконалого «ремесла» і бездоганного естетично-художнього смаку