Опера «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні у вітчизняних парадигмах

Анотація

Розглянуто сценічні інтерпретації твору Дж. Россіні «Севільський цирульник» на київській оперній сцені другої половини ХХ – початку ХХI століття режисерів Миколи Смолича (1944), Дмитра Смолича (1955), Дмитра Гнатюка (1979; 1990), Анатолія Солов’яненка (2019). З’ясовано актуальність постановки опери в соціокультурних реаліях сьогодення відповідно до запитів глядача доби інформаційних технологій. Обґрунтовано необхідність переосмислення твору початку епохи романтизму з урахуванням сучасних можливостей театральної сцени. Встановлено наявність музикознавчих досліджень оперної драматургії «Севільського цирульника» в контексті творчої спадщини Дж. Россіні, фрагментарності наукових розвідок режисерських інтерпретацій твору в музичних театрах України. Проаналізовано композиційну побудову постановок, їх відмінність та близькість по відношенню до оригінального композиторського джерела. Розкрито індивідуальні підходи до режисерського бачення особливостей, принципів і концептуальних рішень створення художніх образів у виставі. Окреслено виконавців партій у різних сценічних утіленнях. Визначено особисті «виставлення» режисерських акцентів в інтерпретації «Севільського цирульника» на київській оперній сцені другої половині ХХ – початку ХХІ століття, обумовлені специфікою театральної естетики часів утілення вистав. Описано напрями розвитку вітчизняної режисури в контексті світових тенденцій оригінального синтезування традиційних та інноваційних постановочних підходів у автентичних версіях опер та можливостей поєднання різних стилів, жанрів, форм у сучасних версіях опери в контексті постмодерністської естетики. Доведено існування певних «моделей», «прикладів», «парадигм», що трансформувалися під впливом зовнішніх і внутрішніх чинників (перші дві постановки втілювались українською мовою на тлі традиційного скороченого музичного матеріалу, спрощуючи музично-стилістичну структуру опери-буф; остання постановка вирізняється поверненням до оригінального музичного матеріалу — відкриттям більшості купюр та виконанням італійською мовою)