Коцерти Антоніо Вівальді: інновації викладу та їх вплив на розвиток оркестру
DOI:
https://doi.org/10.31318/2414-052X.3-4(52-53).2021.251790Ключові слова:
інструментальний концерт, концерти Антоніо Вівальді, еволюція концерту, оркестр в концерті, оркестровкаАнотація
Розглянуто процес трансформації викладу в інструментальних концертах А. Вівальді. Зазначено, що кореллівська модель концерту (concerto grosso, різна кількість частин, варіювання послідовності темпів, тематична єдність tutti і solo епізодів, тріо-сонатний інструментальний склад concertino) стає основою для модифікацій А. Вівальді. Його моделі притаманна опора на сольний різновид концерту, тричастинна побудова швидко — повільно — швидко, риторнельна музична форма у крайніх частинах і мотивна мозаїчність першого tutti. Значущість цих трансформацій дає підстави визначити їх як парадигмальний зсув у еволюції жанру. Підкреслено, що ці зміни були б неможливими без перегляду викладу в оркестрі. Основні новації стосуються способів виділення соліста, використання неточного (фоно-орнаментального) дублювання, активізації внутрішніх оркестрових солістів (особливо у концертах для духового інструмента), посилення значущості перегукувань, поглиблення тембрового, регістрового, фактурного, динамічного і тематичного контрасту, змін у складі оркестру (включення контрабасів) і розширення палітри солюючих інструментів. У висновках підкреслено, що ці модифікації справили значний вплив на розвиток оркестру. По-перше, вивищення духових інструментів й увиразнення їх партій сприяло урізноманітненню звучання оркестру — без концертів А. Вівальді, напевно, не було би Мангаймського оркестру. По-друге, домінування гомофонної фактури утворило належне підґрунтя для внутрішнього оркестрового солювання і посилило вагомість окремої тембрової барви. По-третє, стандартизація струнної групи з чотирма партіями сформувала основу для подальших перевтілень оркестру. По-четверте, узвичаєння таких суто оркестрових прийомів, як педаль (майбутній замінник basso continuo в оркестрі віденських класиків), фоно-орнаментальне дублювання, унісонна фактура та ін. віддзеркалилось на експонуванні музичного матеріалу в усіх оркестрових жанрах згодом. Усе переконує у взаємозалежності еволюції інструментального концерту та трансформацій оркестру.
Посилання
Anisimov, A. V., 2011. Interaction between a soloist and the orchestra in the West European Violin Concerto of the 17th–19th centuries. Ph.D. in Art History. Abstract of Thesis. Magnitogorsk Glinka State Conservatory (Academy).
Apatskii, V. N., 2010. Istoriya dukhovogo muzykal'no-ispolnitel'skogo iskusstva [The history of musical performance art]. Kiev: TOV "Zadruga".
Blagodatov, G. G., 1969. Istoriya simfonicheskogo orkestra [The history of the symphony orchestra]. Leningrad: Muzyka.
Kars, A., 1990. Istoriya orkestrovki [The History of Orchestration]. Moskva: Muzyka.
Kizilyaev, A. A., 2017. The emergence of the bassoon and its development in the Baroque era. Ph.D. in Art History. Abstract of Thesis. Rostov-on-Don: Russian Herzen State Pedagogical University.
Booth, M., 1989. Vivaldi. London; New York: Omnibus.
Carell, N., 1963. Bach’s Brandenburg concertos. London: G. Allen & Unwin.
Don, W., 1969. Men and music in western culture. New York: Appleton-Century-Crofts.
Dor, O. and Reich, Y., 2011. An Evaluation of Musical Score Characteristics for Automatic Classification of Composers. Computer Music Journal, 35(3), рр.86–97.
Hutchings, А., 1961. The Baroque Concerto. London: Faber and Faber.
Kerman, J., 1999. Concerto conversations. Cambridge, Mass.: Harvard University Press.
McClary, S., 1987. The Blasphemy of Talking Politics During Bach Year. In: R. Leppert, S. McClary, ed. Music and Society: the Politics of Composition, Performance and Reception. Cambridge: Cambridge University Press, рр.13–62.
Pincherle, M., 1957. Vivaldi, genius of the baroque. New York: W. W. Norton.
Rensch, R., 1989. Harps and harpists. Bloomington: Indiana University Press.
Roeder, M. T., 1994. A History of the Concerto. Portland; Oregon: Amadeus Press.
Sacht, K., 1940. The history of musical instruments. New York: W. W. Norton.
Talbot, M., 2005. The Italian concerto in the late seventeenth and early eighteenth centuries. In: S. Keefe, ed. The Cambridge companion to the concerto. Cambridge: Cambridge University Press, рр.35–52.
Timberlake, C., 1978. Evviva Vivaldi: Still Vital after Three Hundred Years. Music Educators Journal, 64(7), рр.68–71.
White, C., 1992. From Vivaldi to Viotti: a history of the early classical violin concerto. Philadelphia: Gordon and Breach.
