Моделі конструювання біографії в контексті неокласичного дискурсу

Анотація

Розглянуто тезаурус актуальних принципів та концептів для конструювання біографічної нарації певної культурно-історичної доби. Проаналізовано причини формулювання предметного поля неокласичної біографістики на принципах соціокультурної детермінації. Визначено стратегії впливу кризи метанаративів на розповіді та кризи історичного пізнання на осмислення оповідей. Виявлено, що принципу біографічної дискурсивності надається провідного значення у сучасних дослідженнях біографій, оскільки він впливає на моделі запам’ятовування та репрезентації теперішнього (мемуари, автобіографії, розповіді, спогади тощо). З’ясовано відмінні ознаки біографічного дискурсу від біографічного наративу, які є визначальними у моделях конструювання біографій у контексті неокласичного дискурсу. Доведено, що моделі конструювання біографії залежать від належності дослідника до певної оповідної групи, яка визначається соціокультурною та психологічною обумовленістю. Проведено ревізію основних стратегій біографічного дискурсу в контексті сучасних філософсько-культурологічних теорій. Виокремлено домінуючі концепти, що змінюють класичний вектор біографістики й актуалізують біографічні пошуки, маркуючи актуальні параметри «біографічної свідомості епохи». Доведено, що примножуючи варіативність оповідей та можливість нескінченної кількості переказів, біографічна нарація завжди корелює з культурною традицією, яка формує параметри збереження та фіксації оповідей з огляду на особистісні чинники та поліваріативні контексти їх інтерпретацій. Розроблено теоретичне підґрунтя неокласичної біографістики засобами герменевтичної методології Поля Рікера для інтерпретації творчих біографій митців в моделях біографічної дискурсивності. Окреслено міждисциплінарні параметри біографістики на перетинах дискурсивності мистецтва, антропології, естетики, історії та спогадів. Обґрунтовано специфіку формування моделей конструювання біографії у контексті неокласичного дискурсу. Доведено, що врахування нарації певної культурно-історичної доби створює умови для перетворення біографічної розповіді на джерело знань про культуру в різних її проявах та аспектах, а способів «промовляння» або фіксації — на механізми конструювання наративу про життя.