Двадцять перша кантата Й. С. Баха в контексті німецької протестантської славословної традиції

Анотація

Узагальнено показові ознаки поетики німецької протестантської кантати, що була тісно пов’язана з лютеранською літургічною практикою та виконувала роль «музичної проповіді», визначеної на рівні Hauptmusik — «головної музики» богослужіння. Встановлено, що поетика німецької духовної кантати живилася настановами лютеранського віровчення, а також показовою для нього тезою «служіння во славу Божу», співвідносною з протестантським імперативом «Soli Deo Gloria» («Єдиному Богу слава»). Структурно кантата представляла собою поєднання в наскрізний композиції епізодів типу мотета на основі цитат Писання і епізодів, створених на вільний духовно-поетичний текст. Позначена славословно-проповідницька функція духовної кантати обумовила не тільки ключову роль у ній інтонаційно-семантичних показників протестантського хоралу, але й творчого відтворення показових для німецького бароко музично-риторичних формул, в тому числі SDG (EsDG). Позначено суттєву роль духовної кантати у творчому спадку Й. С. Баха, що охоплює п’ять повних церковних років лютеранського календаря. Встановлено, що двадцять перша кантата, створена у 1714 році у Веймарі на тексти С. Франка, безпосередньо пов’язана з комплексом свят Трійці. Глибокий духовно-семантичний підтекст даної кантати як «проповідницької музики» також доповнюється показовою для неї музичнориторичною символікою, що проявляється в широкому використанні Es-dur і c-moll як тональностей, пов'язаних з образом Трійці; в апеляції до музично-інтонаційного еквіваленту відомої сакральної протестантської формули «Soli Deo Gloria». Виявлено, що даний інтонаційний комплекс, виникаючи в перших тактах кантати, пронизує всі її розділи, стаючи в фіналі складовою частиною мелодії цитованого у кантаті протестантського хоралу «Wer nur den lieben» і визначаючи домінантну роль славословної якості в семантиці даного твору. Сказане багато в чому обумовлює і композиційну логіку кантати, що складається з двох розділів і виконується, відповідно, до та після проповіді. Головна ідея твору сконцентрована на послідовному русі від «славного в скорботному» до глоріозноалілуйної якості заключного хору.