Парадокси оркестрування фортепіанних концертів Сергія Рахманінова

Анотація

Досліджено оркестрування фортепіанних концертів С. Рахманінова. Встановлено кореляцію між характерними рисами його оркестрування (темброві уподобання, підхід до барви, особливості викладу супроводу і тематичного матеріалу в оркестрі) та концептуальним баченням жанру концерту. Приділено особливу увагу аналізу численних парадоксальних рішень в оркеструванні, які уможливили вивищення оркестру одночасно з незмінним авторським трактуванням жанру. З’ясовано причини уподобання композитором тембрів альта, валторни і віолончелі — постійних фаворитів упродовж усіх його звернень до концертів, включно з їх новими редакціями. Виявлено схильність до завуальованості тембрових ефектів та нечастого солювання в оркестрі. Втім, наголошено на перманентному зростанні колориту оркестру в кожному наступному концерті й безперервному оновленні звукової палітри. Досліджено витоки несподіваних творчих рішень щодо викладу в оркестрі, зокрема, залучення складної та багатошарової фактури саме в оркестровому супроводі; активізацію внутрішніх оркестрових солістів у фоновому матеріалі; схильність до “маскування” струнного тембру; перегляд функцій окремих інструментів і цілих груп. Зроблено акцент на несподіваному оркеструванні С. Рахманіновим тематичного матеріалу в оркестрі у такий спосіб, що фортепіанний «акомпанемент» не тільки не полишає авансцену, а навіть привертає до себе більше уваги, ніж оркестр. Виявлено, що саме використання парадоксальних рішень щодо викладу музичного матеріалу в оркестрі та бездоганний художній смак дозволили композиторові поєднати майстерне і барвисте оркестрування з непорушним лідерством солюючого фортепіано в межах авторської концепції жанру концерту. Наголошено на перманентній еволюції оркестрування впродовж усіх звернень композитора. Підкреслено утворення в кожному концерті або в наступних редакціях твору нових тембрових мікстів й звукових пластів, що сприяє перманентному оновленню звучання. Доведено, що парадоксальні рішення в оркеструванні стають визначальною особливістю оркестру у фортепіанних концертах С. Рахманінова і свідчать про утворення оригінального та індивідуалізованого оркестрового стилю.