Сонатна форма в інструментальних творах Максима Березовського

Анотація

Розглянуто світські інструментальні твори видатного українського композитора другої половини ХVІІІ століття М. Березовського. Визначено особливості будови перших частин Симфонії до мажор і Сонати для скрипки й чембало, що мають ознаки старовинної сонатної форми. Зазначено, що сонатну форму у М. Березовського ще не можна вважати класичною, але вона вже не є старовинною, і важлива тим, що в ній відбились процеси переходу від однієї структурної моделі до іншої: від барокової структурної моделі до класичної. Безумовним особистим проривом композитора у засвоєнні тогочасної сонатної форми є інтонаційно-тематичне наповнення структурного каркасу добре відомої композиційної схеми, воно вже не пов'язане з узагальненим поліфонічним викладом. В інтонаційній будові перших частин світських інструментальних творів відображено перехід до гомофонно-гармонічної манери письма з яскравою індивідуальністю провідного мелодичного голосу і помітним впливом жанрових витоків тематизму. Залучено основні положення наукової концепції Н. Горюхіної щодо еволюції сонатної форми. Стосовно Симфонії М. Березовського, зазначено, що її перша частина за своєю стилістикою й оркестровкою, за наявністю в музичних темах численних інтонаційних утворень, за драматизацією музичних образів у розвитковому розділі, а також за інтенсивністю руху і яскравою театральністю надзвичайно нагадує початкові Аllеgro в інструментальних творах для оркестру В. А. Моцарта. Це можна пояснити і спільною школою — і В. А. Моцарт, і М. Березовський одночасно перебували в Болоньї і брали уроки композиції у відомого італійського музиканта Дж. Б. Мартіні, і тісними зв’язками ранньокласичної симфонії з театральною музикою, зокрема з оперною увертюрою. Не виключено, що тричастинна Симфонія М. Березовського була увертюрою до опери «Демофонт», а не самостійним твором для оркестру.