Фестивація та карнавалізація: проблема дискурсивності в сучасній культурі

Анотація

Розглянуто сучасну культурну картину світу, яку можна назвати фестивною, а точніше, – гіперфестивною. Це пов’язано з принципово відмінним баченням проблеми співвідношення святкового – буденного – повсякденного в сьогочасному культурному просторі, яке характеризується розмиванням меж між святковістю і буденністю, проникненням святкового у повсякденне. Виявлено своєрідність спорідненості та розбіжності феноменів фестивації і карнавалізації в комунікативному просторі культури. З’ясовано, що свято, як alma mater усіх його різновидів, зокрема й карнавалу, відображає специфіку сучасної культури загалом, оскільки такі сфери життя людини як економіка, політика, релігія, спорт набувають сьогодні ознак видовищності, театральності, святковості. Вони віддзеркалюються в існуванні / функціонуванні явищ, дотичних до цих сфер. Співвідношення понять фестивація – карнавалізація коректне в межах проблеми загального й одиничного, де перше є виявом загального, останнє – одиничного. Карнавал як культурно-історичне явище – це одна з найбільш значних форм свята, традиційно пов’язаного з давніми, язичницькими обрядами. Кульмінаційне поширення в Україні має, скоріше, фестивальна культура, а не карнавальна, оскільки остання не набула широкої популярності через домінування православ’я як провідної конфесії, на противагу язичницькому святу як аутентичному джерелу карнавалу. Фестивація – карнавалізація є похідними свята (festive) і карнавалу (carnival), але не тотожні їм. Вони позначені процесуальністю, додають сучасній культурі ознак, притаманних святу й карнавалу, відповідно, набувши назви фестивації та карнавалізації. Аналізуючи ці феномени, виявляємо їх характерні ознаки і принципи функціонування. Більш правомірно вести мову про фестивації як тотальне освятковування сучасної культури, ніж про карнавалізації, оскільки карнавал є лише різновидом свята, який за своїми змістом і значенням протистоїть офіційній культурі, а фестивація постає моделюючим феноменом, у якому інтегруються форми політичного, інформаційного, видовищного характеру, модифікуючись відповідно до інтересів і трансформуючись на засіб їх досягнення, виявляючи при цьому повну готовність грати спільно з постановниками сучасних подій.