Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського

Гаксіанська перспектива фестивної культури: між трансценденцією та симуляцією

Лариса Бабушка — 2025-11-27

Досліджено феномен сучасної фестивної культури крізь призму антиутопічних та візіонерських концепцій Олдоса Гакслі, Джорджа Орвелла, Ніла Постмана. Здійснено культурологічний аналіз концепцій фестивної культури як симуляції та трансценденції, двох протилежних проєктів майбутнього, створених Олдосом Гакслі, що є унікальною новаторською оптикою даної розвідки. З’ясовано, що фестивність як маркер сьогочасної культури є ключовим інструментом конструювання соціальної реальності, тональність якої визначає сутність того чи іншого суспільства — репресивного чи гармонійного. Аргументовано на основі оптики обох мислителів — Олдоса Гакслі та Джорджа Орвелла — шляхи, за якими знищується сам дух культури, а саме: перетворенням на інструмент гноблення, за орвеллівською традицією, або перетворенням на розвагу, за гаксліанським проєктом. Встановлено, що, Джордж Орвелл бачить культуру як в’язницю — жорстку систему примусу, цензури та переписування історії, де будь-яка автономія думки знищується, а Олдос Гакслі — культуру як бурлеск. Концептуалізовано сучасну фестивну культуру в аспекті парадигмальної боротьби двох фундаментальних, але протилежно спрямованих імпульсів, де: з одного боку, це імпульс до трансценденції — глибинна, архаїчна потреба людини у виході за межі буденності, у переживанні єдності зі спільнотою, «communitas» (Віктор Тернер) та інтенції до вищого сенсу; з іншого боку, це імпульс до симуляції — бажання отримати організований, безпечний, контрольований ескапізм, який лише імітує свободу та трансценденцію. Виявлено специфіку парадоксальної актуалізації та поєднання двох моделей культури в реаліях сучасного інформаційного/цифрового суспільства. Доведено, що дві заявлені концепції культури Олдоса Гакслі, постають антропологічними моделями. Констатовано подальші перспективи осмислення феномену фестивної культури крізь призму дозвіллєвих практик, фестивально-конкурсного руху, повсякденної культури, що дозволить розширити міждисциплінарний та методологічний потенціал дослідження.

Культурні виміри штучного інтелекту в українському музичному ландшафті

Інна Антіпіна — 2025-11-27

Досліджено культурні, естетичні та соціальні виміри інтеграції технологій штучного інтелекту у сучасний український музичний ландшафт. Проаналізовано теоретикометодологічні підходи до осмислення взаємодії людської та алгоритмічної творчості. Розглянуто емпіричні кейси, що формують нові моделі музичного виробництва та рецепції. Вивчено динаміку впливу генеративних технологій на музичну культуру України. Визначено ключові форми застосування ШІ — від педагогічних практик і аналітичних інструментів до індустріальних сервісів та незалежних AI-музичних проєктів. Доведено, що штучний інтелект виступає не лише технічною інновацією, а й повноцінним культурним агентом, здатним змінювати уявлення про творчість, авторство, стиль та естетичну цінність музичного твору. Здійснено аналіз реальних українських кейсів (включно з діяльністю стартапу Harmix, поширенням AI-треків на стрімінгових платформах та експериментами незалежних артисті). Обґрунтовано тезу про асиметричність проникнення ШІ в різні сегменти музичної культури — активну індустріальну інтеграцію та водночас обмежену присутність у сфері академічної музики. Розглянуто культурні наслідки цих процесів: трансформацію професійної ідентичності музикантів, появу гібридних моделей співтворчості «людина–алгоритм», зміну слухацьких практик у бік персоналізованих алгоритмічних сценаріїв та зростання ролі автоматизованих рекомендаційних систем у формуванні музичних смаків. Показано, що розвиток ШІ актуалізує питання етики, авторського права, прозорості тренувальних даних і культурної відповідальності у цифровому середовищі. Проаналізовано українські й міжнародні дослідження генеративної музики, що демонструють потенціал нейромереж у моделюванні складних композиційних структур. Окреслено можливості їхнього подальшого використання у вітчизняній освіті, творчості та культурній політиці.

Експериментальні пошуки нових форматів оперних вистав в епоху новітніх технологій

Олена Касьянова — 2025-11-27

Розглянуто вплив технологічної революції ХХІ століття на культуротворчу сферу загалом та музично-театральне мистецтво зокрема. Виявлено концепт колаборації фахівців різних сфер професійної діяльності в індустріальних театральних об’єднаннях задля експериментальних пошуків та впровадження нових високотехнологічних форматів оперних вистав нового покоління. Проаналізовано літературні та аналітичні джерела з появи різних модифікацій оперних творів у традиційних та нетрадиційних локаціях утілень, їх метаморфоз у цифровому просторі. Спроєктовано основні напрями дослідження, відображені в його завданнях, реалізація яких надала змогу зробити певні висновки. Доведено вплив стрімкого розвитку новітніх технологій ХХІ століття на появу форматів оперних вистав із узагальненою назвою «Інноваційна технологічна опера» із поділом на три окремі кваліфікаційні угрупування відповідно до технологій. Диференційовано формати інноваційної опери за напрямками відповідно до використання різних видів технологій: з цифровими технологіями складають — цифрова (Digital), кібер (Cyber-) та постцифрова (Post-Digital) опера зі специфічними відмінностями концепту їх реалізації; зі створенням різних технологічничних реальностей — VR, AR, MR, ХR, SR, HR-опера з відмінностями їх реалізації; з перформативно-комунікативними технологіями — імерсивна, інтерактивна, АІ — опера штучного інтелекту зі специфічними відмінностями комунікативного концепту. Відзначено гібридний характер певної кількості експериментальних форматів з уособленням специфічних ознак різних класифікаційних угрупувань з диференціацією за найбільш визначальним контентом їх реалізації

Театри малих форм української традиції як феномен розвитку сценічного мистецтва ХХ–ХХI століть

Маріамна Капітула — 2025-11-27

Розглянуто причини появи, процес еволюційних видозмін театрів малих форм західноєвропейської традиції з поступовим виокремленням їх характерних ознак, репертуарної політики, синтезу засобів виразності, гедоністичної спрямованості. Проаналізовано вплив зарубіжних театрів малих форм на формування означених інституцій на теренах України у ХIХ столітті. Визначено відмінності вітчизняних інституцій в аспекті драматургічно-змістовної наповненості вистав. Розглянуто репертуарний контекст та уподобання глядацької аудиторії різних регіонів України дореволюційного (1917) періоду з наданням переваг у формуванні репертуарної політики означених інституцій. Виявлено докорінні видозміни в художньо-естетичних запитах нового глядача робочого походження з метаморфозами тематичної спрямованості вистав у нових соціокультурних реаліях. Висвітлено особливості становлення театрів малих форм на західноукраїнських землях до 1939 року з різновекторною спрямованістю репертуарної політики у контексті переосмислення класичного національного репертуару ХIХ століття. З’ясовано експериментальні пошуки нових моделей утілення вистав. Визначено концепт застосування української обрядовості як підґрунтя формування репертуару вітчизняних театрів малих форм. Схарактеризовано функціональне призначення звичаїв і обрядів українського етносу у контексті застосування календарних, сімейно-родинних, релігійних свят і традицій в репертуарних виставах камерних театральних форматів. Досліджено режисерський аспект сценічних утілень українських традицій у вітчизняних театрах малих форм загалом та Київського — «Дзеркала» зокрема з диференціацією репертуару за інтересами, запитами та уподобаннями різних вікових категорій: дитячо-юнацької, молодіжної, зрілої. Доведено, що обрядовість сприяє збагаченню сценічної мови, підсилює емоційний та смисловий вплив вистав, а також виконує важливу ідентифікаційну функцію, актуалізуючи національну культурну пам’ять глядача. Обґрунтовано режисерські підходи до інтерпретації поняття «театри малих форм», які диференціюються залежно від вікової аудиторії та її психологічних і естетичних потреб.

П’ятий фортепіанний концерт Каміля Сен-Санса у контексті європейської традиції та східної образності

Лілія Шевченко — 2025-11-27

Здійснено комплексний музикознавчий аналіз П’ятого фортепіанного концерту К. СенСанса в контексті європейської концертної традиції кінця XIX століття та орієнталістської образності, зумовленої культурними й естетичними контактами Заходу і Сходу. Виявлено специфіку поєднання класичної форми, романтичної віртуозності та екзотичних інтонацій у структурі й образній системі твору, а також визначення стильових паралелей із фортепіанною творчістю Ф. Ліста та Ф. Шопена. Проаналізовано історико-культурні передумови формування орієнталістських тенденцій у французькій музиці XIX століття, зокрема в контексті колоніальної політики, подорожньої культури та художньої рецепції «іншого». Виявлено, що орієнтальні елементи в П’ятому концерті К. Сен-Санса не мають характеру прямої етнографічної стилізації, а функціонують як художньо-символічний компонент, інтегрований у чітко вибудувану європейську форму. Визначено композиційну структуру концерту, що засвідчує органічне поєднання класичної тричастинної схеми з поліфонічною насиченістю, циклічними принципами розвитку та імпровізаційними рисами, особливо виразними у повільній частині. Показано, що використання поліфонічних прийомів, контрапункту та хоральних епізодів відсилає до бахівської традиції, водночас не вступаючи в суперечність із романтичним типом фортепіанного мислення. Простежено вплив фортепіанної стилістики Ф. Ліста та Ф. Шопена на формування виконавсько-фактурної мови концерту. Виявлено, що віртуозні пасажі, імпровізаційна свобода, тематична трансформація та типи піаністичної фактури постають результатом творчого переосмислення романтичної традиції, а не формою стилістичного наслідування. Обґрунтовано особливу роль фінальної частини концерту, в якій поєднання блискучої техніки та чіткої формальної дисципліни формує цілісний художній образ. Доведено, що П’ятий фортепіанний концерт К. Сен-Санса є підсумковим твором у його концертній спадщині та презентує синтез академічної ясності, романтичної експресії й орієнталістської образності, які визначають особливе місце твору в еволюції французької музичної культури кінця XIX століття та актуалізують його значення в сучасному виконавському й музикознавчому дискурсі.

Репутація музиканта-педагога як конструкт його соціального капіталу

Марія Ткач — 2025-11-27

Проаналізовано наукові підходи до розуміння поняття «репутація особистості»: юридичний, психологічний, соціологічний, політологічний, менеджментський, економічний (в т.ч. маркетинговий та управлінський субпідходи) тощо. Наголошено на відсутності цілеспрямованих досліджень репутації в мистецтвознавстві попри контекстуальне визнання важливості впливу особистісно-професійних рис митця на цільову аудиторію. Окреслено провідні відмінності репутації музиканта-педагога від його персонального іміджу, до яких відносяться відносно триваліший період формування та вищий ступінь стійкості досліджуваного феномену. Обґрунтовано диференціацію репутації музиканта-педагога від його авторитету й престижу на основі «однополярності» останніх на противагу «біполярності» репутації (її здатності мати позитивний або негативний полюс модальності). Аргументовано доцільність внесення популярності, авторитету і престижу до структури репутації фахівця в якості позиційно нижчих елементів. Наведено соціальноекономічні й культурні причини диференціації офлайн- та онлайн-репутації (цифрової репутації або digital-репутації), до яких віднесено не лише популяризацію онлайн-освіти з метою ситуативного подолання безпекових, епідеміологічних чи навіть побутових перешкод, а й загальноцивілізаційний науково-технічний поступ. Вмотивовано доцільність цілеспрямованого формування музикантом-педагогом цифрової репутації з можливістю охоплення прямою чи опосередкованою комунікацією більшої кількості сегментів цільової аудиторії. Уточнено, що пряма кореляція між змістово-формотворчими особливостями репутаційної інформації, презентованої цільовій аудиторії офлайн- та онлайн-форматах, здатна підвищити рівень довіри цільової аудиторії до музиканта-педагога як її носія, у той час як обернена кореляція — навпаки, стати причиною недовіри на когнітивному, емоційному чи навіть діяльнісному рівнях. З’ясовано, що показником наукової репутації музикантапедагога є рівень його академічної доброчесності — прояву відповідального ставлення фахівця до процесу й результатів самореалізації, здатності до співпраці й правдивого визнання результатів колективної та індивідуальної роботи. Доведено слушність визнання позитивної репутації музиканта-педагога конструктом соціального капіталу фахівця як похідної процесів накопичення й реалізації потенціалу взаємодовіри і взаємодопомоги між ним та цільовою аудиторією здобувачів освіти.

«Байка про будяка і троянду» Михайла Вериківського: проблема жанрового статусу твору

Олена Дерев'янченко — 2025-11-27

Розглянуто маловідомий, не висвітлений в науковій літературі, але оригінальний за задумом і жанровим рішенням твір — оперний етюд Михайла Вериківського «Байка про Будяка і Троянду» в аспекті проблеми жанрового статусу твору. Висвітлено історикохудожній контекст доби модернізму, в якому відбувався композиторський пошук «малих форм» музичного театру. Визначено характерні ознаки жанру «оперний етюд» на основі узагальнення мистецтвознавчих дефініцій «етюду» та близьких до нього за змістом літературознавчих понять «нарис» та «драматичний етюд». Підкреслено нетипову на той час мініатюрність «Байки про Будяка і Троянду» (49 тактів) та її жанрову синтетичність, що полягає в поєднанні рис оперного етюду та камерно-вокальної сценки. Виявлено відмінності поетичного лібрето від тексту байки Леоніда Глібова «Троянда», автографу твору та його друкованої версії, ознаки впливуна жанрову поетику опусу літературної байкисценки (стислість, алегоричність, сатиричність, антитетичність образів тощо). Розкрито символічно-алегоричний аспект у трактовці персонажів байки та інтонаційно-жанровий генезис їхніх вокальних партій. З’ясовано функції фортепіанного супроводу в передачі смислової багатомірності змісту байки та прийоми створення сатиричного підтексту у трактовці образів. Доведено, що музична інтерпретація байки Л. Глібова у творі М. Вериківського спрямована на виявлення сатиричного змісту тексту, пов’язаного з тлумаченням байки в контексті типізованих явищ та злободенних проблем сучасності. Обґрунтовано спадкоємність твору з традиціями втілення сатиричної образності у творах національної (М. Лисенко, К. Стеценко, Я. Степовий) та світової класики (Г. Вольф, І. Стравінський, Р. Шуман тощо). Зроблено висновок про те, що твір має новаторське значення для української музичної культури кінця 1940-х років, пов’язане з доволі рідкісним для цієї драматичної епохи втіленням сюжету комічно-сатиричної спрямованості та акумулюванням евристичних тенденцій розвитку світової опери (камернізація, синтез жанрів, стильова діалогічність).

Діалогова взаємодія альтового дуету та оркестру в бранденбурзькому концерті №6 Й. С. Баха

Емма Купріяненко — 2025-11-27

Розглянуто специфіку ансамблевої концепції Шостого Бранденбурзького концерту Й. С. Баха. Наведено факти історії створення циклу. Представлено загальний корпус наукових та науково-методичних досліджень, присвячених Бранденбурзьким концертам Й. С. Баха. Відзначено унікальність Шостого Бранденбурзького концерту в контексті барокової концертної практики. Наголошено на важливому значенні твору для історії альтового виконавства. Розглянуто нетрадиційний інструментальний склад твору. Приділено особливу увагу аналізу взаємодії двох альтів соло з двома віолами да гамба та групою контінуо: віолончеллю, контрабасом (або ж віолоне) та клавесином. З’ясовано, що провідну роль в інтерпретації означеного твору відіграють альти, віоли да гамба, віолончель, контрабас та клавесин, звучанням яких досягається особливий темброво-фактурний баланс ансамблю. Проаналізовано історичні та стильові передумови такого інструментального рішення, а також його зв’язок із загальноєвропейськими тенденціями розвитку камернооркестрового жанру першої половини XVII століття. Охарактеризовано кожну з трьох частин твору з огляду на їх образно-змістовне наповнення та особливості його інструментального втілення. Описано особливості виконавської інтерпретації кожної частини твору. Акцентовано увагу на поєднанні тембрової драматургії та ансамблевої організації як ключових чинників формування художнього образу твору. Застосовано історико-контекстуальний, аналітичний та виконавсько-інтерпретаційний підходи до дослідження інтерпретаційної концепції Шостого Бранденбурзького концерту Й. С. Баха, що дозволило виявити особливості розподілу ансамблевих ролей та їх комунікаційної взаємодії. Окреслено перспективи та можливі напрями подальших наукових розвідок за даною проблематикою, а також перспективи подальших інтерпретацій Шостого Бранденбурзького концерту Й. С. Баха

Хорові обробки українських народних пісень у творчості Олени Чмут: жанрово-стильові особливості

Надія Селезньова — 2025-11-27

Висвітлено вибрані хорові обробки українських народних пісень буковинської композиторки Олени Чмут, які посідають одне з провідних місць у її творчому доробку. Підкреслено, що стильові особливості цих обробок сформувалися на основі традицій київської композиторської школи, яка стала джерелом академічної генези творчості авторки. Виявлено вплив новітніх тенденцій камерного хорового виконавства 1990-х років, зокрема творчої діяльності диригентки Лариси Бухонської, на становлення індивідуального стилю Олени Чмут. Зазначено, що музика композиторки залишається недостатньо дослідженою у вітчизняному музикознавстві, що зумовлює актуальність запропонованої розвідки. Охарактеризовано основні жанрово-стильові ознаки обробок українських народних пісень, поєднання традицій і новаторства, взаємодію фольклорних інтонацій із класичними традиціями хорової обробки та сучасним гармонічним мисленням. Здійснено характеристику на основі детального аналізу двох найбільш показових і контрастних за стилістикою та художнім характером хорових обробок — «Ой, ти місяцю» та «Ой, на горі два дубочки». Проаналізовано гармонічну мову, поліфонічні прийоми, драматургічні та формотворчі принципи, що визначають ознаки вільного наскрізного розвитку тематичного матеріалу. Приділено особливу увагу взаємодії мелодики та поетичного слова народної пісні з музичновиражальними засобами, які в хорових партитурах Олени Чмут утворюють органічну єдність. Простежено у цих творах емоційно-психологічну насиченість і індивідуальний композиторський стиль. Виявлено, що для авторки характерні тонке відчуття вокальної природи хорового звучання, багата гармонічна палітра, використання акордових вертикалей джазової стилістики, гнучкість фактури та майстерне застосування поліфонічних елементів. Доведено, що проаналізовані хорові композиції є яскравими зразками сучасної української музики, у яких гармонійно поєднуються народнопісенна основа, романтична емоційність, модерні гармонічні пошуки та глибока художня рефлексія.

Складність виконавських завдань як детермінанта емоціогенних умов концертно-сценічної діяльності піаніста

У Фань — 2025-11-27

Розглянуто проблему естрадного хвилювання піаніста у процесі концертно-сценічної діяльності. З’ясовано, що виконання піаністом будь-яких ускладнених завдань під час прилюдної інтерпретації музичних творів детермінує емоціогенні умови, які можуть призвести до появи у нього негативного виду естрадного хвилювання, тобто: викликати емоційний стан остраху, апатії чи навіть паніки, що, в свою чергу, спричиняє низьку результативність відтворення навіть якісно засвоєної інформації. Запропоновано концептуальний підхід до класифікації ускладнених виконавських завдань для піаніста. Висвітлено специфіку впливу таких завдань на прояв певного виду естрадного хвилювання піаніста у процесі прилюдної інтерпретації музичних творів. Встановлено, що така властивість піаніста як «психологічна стійкість до негативного впливу емоціогенних умов на прояв естрадного самопочуття» може забезпечити якісне виконання ним ускладнених завдань у процесі прилюдної інтерпретації музичних творів. Охарактеризовано зміст та структуру означеної властивості піаніста. Доведено, що психологічна стійкість піаніста до негативного впливу емоціогенних умов на якісне виконання ним ускладнених завдань досягається у процесі розвитку професійної майстерності митця завдяки: сформованим «уявним» варіантам «відповіді» на негативну дію стрес-факторів, що детермінують появу емоціогенних умов у процесі концертно-сценічної діяльності; набутому такому загальному психофізіологічному стану організму, який забезпечує швидку та надійну активацію відповідної інформації у довгостроковій пам’яті піаніста; розвитку його вольових якостей з їх пріоритетністю в загальній системі саморегуляції естрадної поведінки в емоціогенних умовах концертно-сценічної діяльності; «набуттю концертної форми» систематичною прилюдною інтерпретацією музичних творів.

Самоконтроль вокалістом процесу уявного проєктування художніх образів під час роботи над музичними творами

Чень Янхао — 2025-11-28

Розглянуто проблему усвідомленого уявного проєктування художніх образів вокалістом під час роботи над музичними творами в аспекті взаємодії складників його самоконтролю. З’ясовано, що художні образи вокаліста це цілісне динамічне, а не статичне утворення в його уяві з «забарвлених» асоціативно-художнім змістом конструктів музичних образів. Проаналізовано музичні образи, як цілісні уявні утворення нижчого порядку, які відображають трансформацію вокалістом нотного тексту в узагальнену звукову форму музичного твору з урахуванням індивідуальної емоційної реакції на її палітру звучання. Встановлено, що динамічна змінність асоціативно-художнього змісту кожного конструкту художніх образів в різних умовах прилюдної інтерпретації музичного твору щоразу викликає іншу (нову) емоційну реакцію слухачів на сприйняту інформацію. Висвітлено психологічні механізми усвідомленого проєктування їх більш удосконаленої функціональної моделі, яка здійснюється завдяки доповненню та когнітивній трансформації сприйнятої інформації на основі репрезентації асоціативних семантичних понять, відокремлених від реально сприйнятих ознак. Доведено, що: уявні художні образи вокаліста виступають джерелом нескінченного розвитку його виконавської майстерності; успішність проєктування вокалістом означеного виконавського феномену залежить від чіткості визначення конструктів художніх образів та їх уявних взірців; конструкти художніх образів вокаліста віддзеркалюють як вихідні, так і похідні показники, де перші відображають просторо-часову структуру й модально-інтенсивні ознаки, а другі — предметність, цілісність та узагальненість; взірцеві уявні конструкти означеного феномену також характеризуються вихідними та похідними показниками, але перші окрім просторово-часової структури віддзеркалюють змінність модально-інтенсивних ознак, а другі — нестійкість, фрагментарність та узагальненість їх ознак; проєктування художніх образів вокалістом розпочинається з визначення їх конструктів, які підлягають усвідомленій саморегуляції у процесі роботи над музичними творами.