Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського

Опера «Креонт» Дмитра Бортнянського у венеційському театрі Сан-Бенедетто та на українській театральній сцені

2025-11-11T15:08:50+02:00

Досліджено історичні відомості про виконання першої опери Дмитра Бортнянського «Креонт» у театрі Сан-Бенедетто у Венеції в сезоні 1776-1777 років. Розглянуто історію театру Сан-Бенедетто та його конструктивні особливості. Зазначено, що конструкція театру Сан-Бенедетто мала форму підкови і, що за такою формою будувалися італійські оперні театри доби бароко й раннього класицизму, призначені для постановок вистав у жанрі опери-seria. Вказано, що форма підкови з багатоярусними ложами сприяла гарному поширенню звуку зі сцени у глядацьку залу. Визначено мету статті:знайти театр в Україні, що за своїми конструктивними ознаками відповідає театрові Сан-Бенедетто і може стати сценічним майданчиком для постановки віднайденої опери «Креонт» Дмитра Бортнянського. Обґрунтовано вихідні положення роботи на історичному методі, доцільному для встановлення історико-культурних паралелей в дослідженні театральних споруд і накреслення перспектив подальшого вивчення наголошених питань. Вставлено, що театр Сан-Бенедетто було побудовано на зразок першого публічного венеційського театру СанКасіано, відкритого у 1637 році. Віднайдено креслення, за яким можна встановити внутрішній вигляд театру на рівні першого ряду та пропорції між сценою і глядацькою залою. Надано дві картини, на яких зображено дипломатичний прийом і бал, що відбулися в театрі Сан-Бенедетто на честь приїзду князя Павла Петровича у 1782 році, і за якими можна встановити кількість ярусів, розкішне внутрішнє убранство театру й піднесення сцени порівняно з партером. Зазначено, що венеційський театр La Fenice, відкритий 1792 року, має форму витягнутої підкови і що відстань між сценою і віддаленими ложами, які знаходяться навпроти, є втричі більшою. Зроблено висновок: театр, який за своїм пропорціями є наближеним до Сан-Бенедетто, знаходиться у Чернівцях і, що саме він найбільше підходить для постановки опери «Креонт» Дмитра Бортнянського.

Феномен «тріо бандуристок» в сучасному мистецькому просторі України: витоки, тенденції розвитку та виклики сьогодення

2025-11-11T15:11:39+02:00

Досліджено особливості функціонування бандурного тріо як однієї з форм камерного ансамблевого виконавства в сучасному мистецькому просторі України. Виявлено історичні передумови формування тріо бандуристів у системі академічної освіти. Підкреслено, що бандурне тріо є складовою багаторівневої мистецької освіти (від початкових спеціалізованих музичних шкіл до вищих навчальних закладів), проте його подальша інтеграція у культурному просторі України лишається недостатньо усталеною. Проаналізовано діяльність провідних колективів, які представляють малі форми ансамблевого виконавства на бандурі в Україні. Наголошено, що більшість тріо представлені у структурах філармоній, навчальних закладів, будинків культури, різнотипних державних інституцій та є незалежними творчими об’єднаннями. Звернено увагу на ключові етапи становлення аналізованих колективів, склад, організаційну структуру, рівень професійної підготовки учасників, особливості концертної діяльності та репертуару. Констатовано, що проблематика функціонування тріо бандуристів є багатовимірною й охоплює як мистецько-організаційні, так і соціальнокультурні аспекти. Окреслено виклики, з якими стикаються ансамблі, зокрема нестача постійної інституційної підтримки, невідповідність між змістом мистецької освіти та реальними умовами професійної реалізації, проблема репертуарного забезпечення, інформаційний вакуум, пошук нових форматів існування. Відзначено тенденцію до варіативності складів існуючих колективів, що свідчить про живий розвиток камерного бандурного виконавства та його адаптивність до умов сьогодення і запитів концертного середовища. Доведено, що сучасні колективи демонструють більшу стильову та організаційну гнучкість, поєднуючи академічну традицію з інноваційними авторськими пошуками. Акцентовано увагу на значущості камерної ансамблевої творчості як чинника збереження національної музичної традиції та розвитку сучасного бандурного виконавства.

Творчий портрет Артура Нікіша в контексті розвитку німецької диригентської школи кінця ХІХ – початку ХХ століть

2025-11-11T15:14:37+02:00

Розглянуто творчо-виконавський шлях становлення та розвитку постаті Артура Нікіша в контексті діяльності німецької диригентської школи. Охарактеризовано його професійну творчість як художнього керівника та диригента Лейпцизького театру (Oper Leipzig, 1878–1910), Симфонічного оркестру Бостона (Boston Symphony Orchestra, 1889–1893), музичного директора Будапештської опери (Magyar Állami Operaház, 1893–1895), головного диригента Лейпцизького Гевандхауз-оркестру (Gewandhausorchester Leipzig, 1895– 1922) та Берлінського філармонійного оркестру (Berliner Philharmoniker, 1895–1922). Висвітлено діяльність Артура Нікіша як запрошеного диригента амстердамського оркестру «Концертгебау» (Koninklijk Concertgebouworkest), Лондонського симфонічного оркестру (London Symphony Orchestra, у різні роки між 1904–1913), Віденського філармонічного оркестру (Wiener Philharmoniker), а також як диригента-постановника в театрі «КовентГарден» (Royal Opera House). Проаналізовано педагогічну діяльність Артура Нікіша в Лейпцизькій консерваторії, його вплив на подальший розвиток і становлення національних диригентських шкіл — зокрема німецько-австрійської, англійської, італійської, румунської, угорської, американської та інших у творчості їхніх найяскравіших представників. Охарактеризовано особливості мануальної диригентської техніки Артура Нікіша як диригента-інтерпретатора. Розкрито його унікальні способи взаємодії з оркестровим колективом і вплив на нього завдяки яскравим індивідуальним якостям й тонкому володінню психологічними прийомами. Підкреслено аналітичний підхід маестро до роботи над партитурою, зосередженістю на якості звуку, пошуку тембрової палітри, цілісності й стилістичній узгодженості музичної тканини, що забезпечувало втілення твору у самобутню, завершену концертну форму. Простежено послідовність і спадковість у передачі засад мануальної техніки, методів і прийомів роботи з творчим колективом від «старшої» генерації німецьких диригентів (Артур Нікіш, Ганс Ріхтер, Фелікс Мотль, Ганс фон Бюлов) до «молодшої» плеяди диригентів-виконавців (Ріхард Штраус, Вільгельм Фуртвенглер, Вацлав Таліх, сер Адріан Боулт, Фріц Райнер, П’єр Монте, Густав Малер та інші), що відображає компілятивно-емпіричний характер диригентського стилю Артура Нікіша як провідного представника свого покоління.

Хорова творчість Олени Чмут: жанрово-стильовий аспект

2025-11-11T15:18:08+02:00

Висвітлено вибрані камерно-хорові твори буковинської композиторки Олени Чмут, які найповніше й найхарактерніше презентують основні напрями її хорової спадщини. Творчість композиторки розглянуто в контексті стилістичних тенденцій розвитку української хорової музики другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Розглянуто сценічне життя хорових творів Олени Чмут, зокрема їх прем’єрне виконання у творчій практиці провідних хорових колективів України, а також питання нотного видання її композицій. Відзначено важливу роль філармонійного камерного хору «Чернівці» (художня керівниця — Надія Селезньова), який став справжньою творчою лабораторією композиторки, місцем становлення та апробації її нових художніх ідей. Встановлено, що на сьогодні її музика залишається малодослідженою у вітчизняному музикознавстві, що зумовлює актуальність запропонованого дослідження. Охарактеризовано основні жанрово-стильові ознаки камернохорового доробку композиторки, простежено поєднання традицій і новаторства, взаємодію фольклорних інтонацій і сучасного гармонічного мислення. Здійснено детальний аналіз музичної інтерпретації Олени Чмут поезії буковинського письменника Івана Негрюка «Весняне» та літературного тексту буковинської народної пісні «Коло мої хати». Проаналізовано гармонічну мову, поліфонічні прийоми, драматургічні та формотворчі принципи, що визначають ознаки вільного наскрізного розвитку тематичного матеріалу. Приділено особливу увагу взаємодії поетичного слова і музично-виражальних засобів, що органічно поєднано у хорових партитурах, у яких простежуються глибока емоційнопсихологічна насиченість і яскраво виражений індивідуальний стиль композиторки. Виявлено, що Олені Чмут властиве тонке відчуття вокальної природи хорового звучання, багата гармонічна палітра, гнучкість фактури та майстерне використання поліфонічних елементів. Доведено, що проаналізовані камерно-хорові композиції є яскравими зразками сучасної української музики, у яких гармонічно поєднуються народнопісенна основа, романтична «емоційність», модерні гармонічні пошуки та глибока художня «рефлексія»

Саморегуляція музично-виконавської діяльності вокаліста як мистецтвознавчий феномен

2025-11-11T15:21:10+02:00

Розглянуто саморегуляцію музично-виконавської діяльності вокаліста з позицій досягнень сучасної науки. Обґрунтовано доцільність дослідження змісту та структури означеного феномену науковцями з мистецтвознавства, адже тільки застосування мистецтвознавчого інструментарію надає змогу виявити механізми управління індивідуальною фізіологією голосового апарату вокаліста у процесі музично-виконавської діяльності. З’ясовано, що емоціогенність умов концертно-сценічної діяльності вокаліста залежить як від власної оцінки їх значущості, так і від особистісного його ставлення до стресорів, які створюють такі умови. Описано дві алгоритмічні форми реакції психофізіологічної сфери вокаліста на дію стресорів у процесі музично-виконавської діяльності. Наголошено на тому, що застосування першої форми забезпечує активізацію емоційної реакції вокаліста на сприйняті сигнали дії стресорів, а застосування другої — мобілізує його внутрішні ресурси для створення такого потенційного стану, який розкриває психологічні механізми протидії стресовим умовам. Визначено технологію розмежування всіх вокалістів на групи, відповідно до зовнішнього відображення впливу стресорів на їх концертно-сценічне самопочуття, тобто на «вокалістів-репресорів», які подавляють у собі важкі переживання стресорів та на «вокалістів-приховувачів», які усвідомлено ігнорують їх вплив на перебіг музично-виконавської діяльності. Доведено, що «вокалісти-приховувачі», як правило, демонструють вищу продуктивність діяльності під час прилюдної інтерпретації вокальних творів, аніж «вокалісти-репресори». Виявлено провідні фактори впливу на саморегуляцію музично-виконавської діяльності вокаліста. Здійснено аналіз емоцій вокаліста, які спонукають його до активності, що характеризується як «диктатура концертносценічної поведінки». Досліджено внутрішню єдність емоцій вокаліста та специфіку їх самооцінювання, яка відображається в суті цих понять, а саме: в емоціях вона відбивається у формі суб’єктивних переживань, а в самооцінці — у формі сигналу, який окреслюється відповідним знаком (позитивним або негативним) ще до усвідомленого (логічного) або неусвідомленого (емоційного) надання оцінки якості атрибутів контролю

Культурна й історична пам’ять в осмисленні феномену ідентичності України

2025-11-11T14:56:33+02:00

Розглянуто проблему культурної та історичної пам’яті в осмисленні ідентичності України. Описано історію, її мистецькі здобутки, їхній естетичний та «когнітивний характер» як дієві інструменти легітимізації процесів і явищ, об’єктивної дійсності. З’ясовано сутність історичної пам’яті, її комплексність, багатогранність і всеосяжність у сферах культури, мистецьких практик, естетичних надбань. Акцентовано нагальну потребу в заповненні прогалин, що утворилися в минулому вітчизняної культури, забезпечивши їх належну інтерпретацію. Порушено питання щодо подолання результатів негативного, травматичного досвіду українців як нації, яка протягом тривалого часу зазнавала руйнації суб’єктності, знищення державності, обмежень прав і свобод, зазіхань на незалежність і територіальну цілісність. Досліджено суб’єктність як категорію і властивість, яка сформована об’єктивно, задана наперед і досягається тільки усвідомленою практикою генерування історичного змісту. Зазначено, що в екстремальних умовах війни, тобто загрози повного знищення — фізичного, ментального й духовного, — відбувається формування суб’єктності нації загалом і кожного громадянина зокрема. Наголошено на необхідності перманентного переосмислення феноменів соціокультурного простору з подальшим розкриттям їхньої семантичної сутності. Обґрунтовано тези про те, що: українці, поєднані ідеєю національного усвідомлення, мають сформувати основу для національного зміцнення й порозуміння; нація кристалізується, насамперед, завдяки свободам демократії. Здійснено оцінку феноменів досвіду, історичної та культурної свідомості й пам’яті. Висвітлено основні принципи формування історичного змісту з можливістю об’єктивного оцінювання дійсності та інтерпретування історичних процесів. Доведено, що історичний зміст — це досвід минулого, закріплений здебільшого в суб’єктності, і тому, через наукове пізнання, його нейтрально-незаангажовані принципи має відбутися ізоляція суб’єктності з преференцією на об’єктивність та неупередженість.

Аналіз обмежень та викликів використання штучного інтелекту в музичній індустрії

2025-11-11T14:59:03+02:00

Розглянуто сучасний стан розвитку технологій штучного інтелекту (ШІ) у сфері музичної творчості та проаналізовано ключові обмеження, що визначають межі їхнього застосування в художньому контексті. Досліджено особливості роботи генеративних нейронних мереж — трансформерів, генеративно-змагальних мереж (GANs), рекурентних нейронних мереж (LSTM) і автокодувальників — у процесі синтезу музичних структур різного рівня складності. Визначено, що навіть найновіші алгоритми демонструють значну залежність від навчальних корпусів даних, унаслідок чого створювані твори мають тенденцію до повторюваності мотивів і втрати стилістичної унікальності. Підкреслено проблему обмеженої здатності моделей відтворювати емоційну експресію, динаміку розвитку теми та глибину художнього задуму. Окрему увагу приділено питанню взаємодії композитора чи виконавця з генеративними системами у режимі реального часу. Досліджено перспективи розвитку інтерактивних інтерфейсів «людина–машина», які дозволяють миттєво реагувати на творчі дії користувача та формувати спільний креативний простір. Визначено потенціал мультимодальних моделей, здатних одночасно аналізувати звук, текст і візуальні сигнали, що відкриває нові шляхи для міждисциплінарної музичної творчості. Досліджено соціокультурні наслідки інтеграції ШІ у музичну індустрію, зокрема зміну уявлень про авторство, автентичність і креативність. Досліджено ризики культурної уніфікації, спричиненої домінуванням західних навчальних баз, та наголошено на необхідності створення локально орієнтованих українських корпусів музичних даних. Обґрунтовано, що розвиток національно спрямованих генеративних систем сприятиме збереженню культурної різноманітності та розширенню можливостей творчої самореалізації митців. Зроблено висновок, що штучний інтелект є не стільки альтернативою людській творчості, скільки інструментом її трансформації та нової взаємодії між технологічним і художнім мисленням.

Львівська баянно-акордеонна школа як регіональний складник української музичної культури

2025-11-11T15:02:46+02:00

Розглянуто баянно-акордеонне виконавство України у контексті національного і регіонального аспектів культуротворення та активації культурної субʼєктності й ідентифікації у європейському музичному просторі. Висвітлено проблему регіоналістики баянно-акордеонної школи як динамічного історико-культурного феномену. Проаналізовано ціннісні аспекти львівської баянно-акордеонної школи у розвитку музичного мистецтва України. Прослідковано процеси становлення баянно-акордеонної школи на території львівського регіону. Визначено львівську баянно-акордеонну школу як інституційну самостійну установу із власною культурною спадщиною та традиціями. Констатовано, що львівська баянно-акордеонна школа, як соціокультурний і ціннісний феномен виконавських та педагогічних традицій постає вагомою частиною української музичної культури, є чинником її збереження та програмує величні досягнення у майбутньому. Описано постать Г. Казакова як основоположника професійної освіти з народно-інструментального мистецтва у регіоні, що започатковує фахові класи гри на народних інструментах у спеціалізованих навчальних закладах Львова. Підкреслено інноваційну роль М. Оберюхтіна у формуванні львівської академічної баянно-акордеонної школи, який заклав основи культуровідповідної педагогічної концепції. Вказано фундаментальні атрибути регіональної школи, а саме: наукова діяльність, організація різноманітних мистецьких практик, розбудова якісної фахово-освітньої інфраструктури, акумулювання методикопедагогічних розробок, які отримують стабільне застосування в межах регіону із перспективою трансляції на вітчизняний та міжнародний рівень. Обґрунтовано різновекторність досліджуваного феномену, що включає: науково-методичну базу; визначення понять «школа», «виконавська школа», «науково-педагогічна школа»; організацію всеукраїнських та міжнародних конкурсів, науково-творчих форумів, фестивалів; культуротворчий аспект.

Вплив блюзу на творчість джазових гітаристів у 1950–1960 роках як явище американської музичної культури

2025-11-11T15:05:29+02:00

Досліджено шляхи перетину блюзової та джазової традицій в контексті американської музичної культури. Визначено фундаментальні характерні особливості джазового мистецтва, які сформували унікальність цього культурного явища та сприяли його широкому розповсюдженню і популяризації. Зазначено, що джаз як полікультурний феномен в процесі свого становлення зазнав впливу європейського, африканського та афроамериканського музичного мистецтва. Розглянуто загальну сутність поняття «блюз». Проаналізовано елементи блюзової музичної культури, які справили найбільший вплив на джаз. Окреслено спільний для джазу і блюзу культурно-історичний простір як творчу лабораторію американської музики XX століття. Встановлено, що гітара відіграла важливу роль в процесі становлення та розвитку блюзу, зокрема у створенні перших блюзових аудіозаписів. Визначено основні характерні особливості, які дозволили гітарі стати одним з провідних інструментів блюзової музичної традиції. Обґрунтовано важливість блюзового впливу на розвиток мистецтва джазової гітари. Проаналізовано роль блюзу в творчості джазового гітариста Барні Кессела на прикладі композиції «Barney’s Blues». Досліджено п'єсу джазового гітариста Кенні Баррелла «Midnight Blue» як приклад впровадження елементів блюзу в джазову композицію. Виявлено способи поєднання блюзової форми та джазової гармонії в композиції джазового гітариста Веса Монтгомері «West Coast Blues». Доведено, що вплив блюзу відіграв одну з ключових ролей в процесі розвитку мистецтва джазової гітари у 1950–1960-х роках. Обґрунтовано актуальність подальших культурологічних досліджень джазової музики та її взаємозв’язків із блюзом й іншими явищами культури XX–XXI століть.

Режисерський концепт реалізації опери А. Рудницького «Анна Ярославна — королева Франції» в експериментальному моделюванні творчого мистецького проєкту

2025-11-11T15:25:59+02:00

Осмислено трансформаційні процеси у сучасній оперній режисурі на прикладі реалізації творчого проєкту А. Рудницького «Анна Ярославна — королева Франції». Зосереджено увагу на пошуку нової моделі втілення історичного матеріалу, що поєднує канонічні традиції з інноваційними сценічними технологіями. Проаналізовано міждисциплінарні колаборації митців різних напрямів — від сценографів і хореографів до медіа-артистів і саунд-дизайнерів із розширенням виразних можливостей оперної вистави, її перетворення на багатовимірний художній простір. Окреслено проблему відмови від ілюстративності та лінійного відтворення історичних подій на користь символічного й метафоричного прочитання. Запропонована стратегія синергії поєднання громадянського пафосу національної традиції з психологічною глибиною індивідуального досвіду, формування сценічних засобів художньої виразності, їх актуалізація для сучасної глобалізованої аудиторії. Використано технологію «кінетичної метафори державотворення» із візуалізацією переходу від хаосу до впорядкованості через динамічну трансформацію сценографії, пластики та світла. Доведено, що інтеграція сценографії, медіа-арту, сучасного танцю та саунд-дизайну дозволяє створювати багатовимірні художні світи, де кожен елемент є самостійним драматургічним компонентом, що збагачує виставу новими смислами та робить її резонансною до викликів XXI століття. З’ясовано, що при роботі з національним історичним наративом викристалізувалися два основні вектори режисерського пошуку: героїко-мобілізаційний з використанням класичних сюжетів з алюзіями до сьогоденної суспільної консолідації та екзистенційно-рефлексивний з перспективною синергетичною моделлю зі створенням складних, багатовимірних образів на підґрунті метафоричної, а не буквальної візуальної мови. Застосовано переосмислену синергетичну модель, у дослідженні опери «Анна Ярославна — королева Франції», де через технологію «кінетичної метафори державотворення» візуалізовано фундаментальний перехід від хаосу до порядку, що досягається динамічною трансформацією всіх елементів сцени: від фрагментованої сценографії до монолітної, від хаотичної пластики до ритуалізованої та від темряви до архітектури світла. Перетворено таким чином виставу не просто на історичну розповідь, а на потужну позачасову притчу про основи цивілізації та державності. Спрогнозовано перспективність синергетичної моделі для розвитку української опери як забезпечення суспільної консолідації, так і глибокого екзистенційного осмислення історичних сюжетів, збереження при цьому їхньої художньої цілісності та сучасної актуальності.