Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського

РЕГІОНАЛЬНІ МИСТЕЦЬКІ ПРОЄКТИ В ДИСКУРСІ СИНЕРГІЇ КУЛЬТУРНОГО КАПІТАЛУ УКРАЇНИ

2025-06-24T11:19:01+03:00

Досліджено специфіку регіональних мистецьких проєктів у контексті синергії культурного капіталу, їх роль у процесах комунікації та саморозвитку фахівців, значущість яких зростає в умовах новітніх трансформацій. Розглянуто теоретичні аспекти регіоніки як самостійної соціокультурної одиниці в різних контекстах (географічному, історичному, етнографічному, соціально-економічному та культурному) на прикладі розвитку музичного мистецтва в окремих регіонах України. Показано значення регіоніки як галузі культурології, що активно формує методологічну базу та сприяє глибшому розумінню процесів розвитку мистецтва в окремих регіонах. Визначено зміст поняття «регіональні мистецькі проєкти». Оцінено важливість вивчення регіональних культур, що сприяє формуванню цілісного бачення національного культурного простору, а також допомагає збереженню культурної ідентичності кожного регіону. Проаналізовано поняття «культурний капітал», яке набуває все більшої актуальності в сучасних наукових дослідженнях. Розглянуто концепцію культурного капіталу. Встановлено, що ця форма культурного капіталу має значний вплив на розвиток культурного середовища. Представлено синергетичний підхід до дослідження культурного простору, який розглядається як «ключ» до комплексного осмислення буття нації. Висвітлено питання застосування синергетичної концепції для аналізу процесів діалектики регіональних мистецьких проєктів, що сприяють формуванню нового культурного капіталу. Зазначено, що синергетична концепція дозволяє виявити різноманітні культурні ініціативи — від освітніх програм до мистецьких фестивалів. Розглянуто реалізацію регіональних і національних мистецьких проєктів на прикладі семінарівпрактикумів, що сприяють розвитку культурного капіталу та інтеграції різних культурних середовищ. Доведено, що організація культурних заходів на базі регіональних закладів культури сприяє популяризації місцевого культурного капіталу та підтримці регіональних мистецьких проєктів.

«МЕЛОДІЯ» МИРОСЛАВА СКОРИКА ЯК КОД НАЦІОНАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ ПАМʼЯТІ: ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗАСОБАМИ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ

2025-06-24T13:57:11+03:00

Досліджено можливості використання штучного інтелекту як інструменту цифрової інтерпретації музичних творів. Проаналізовано культурологічні та філософські аспекти цифровізації мистецтва, зокрема зміну ролі митця, нові форми репрезентації та сприйняття художнього змісту в цифрову епоху. Розглянуто філософсько-етичні виклики, зумовлені цифровізацією мистецтва, зокрема питання авторства, автентичності та глибинної трансформації ролі митця в умовах взаємодії з алгоритмами. Репрезентовано комплексний підхід до вивчення штучного інтелекту як чинника сучасного художнього пізнання і збереження української музичної спадщини. Оцінено потенціал штучного інтелекту у сфері збереження та візуальної інтерпретації української музичної спадщини на прикладі художнього образу «Мелодії» М. Скорика. З’ясовано, що цифрове мистецтво, створене за допомогою генеративних моделей ШІ (зокрема ChatGPT, Grok, Gemini 2.5 Pro та Leonardo), може виступати ефективним засобом збереження, актуалізації та репрезентації національного музичного коду. Визначено ризики та перспективи поєднання традиційних мистецьких форм із технологіями ШІ, зокрема з точки зору автентичності, етичних меж та впливу на культурну ідентичність. Встановлено, що візуальні образи, згенеровані штучним інтелектом, здатні передавати емоційно-смислову структуру музичного твору, зберігаючи його зв’язок з українською ідентичністю. Визначено ключові культурологічні ризики, пов’язані з використанням ШІ у сфері мистецтва, зокрема загрозу втрати автентичності, редукції глибинного змісту до поверхневої символіки, розмиття авторства та заміщення живої творчості алгоритмічною симуляцією. Доведено, що ШІ, за умови усвідомленого, етично виваженого підходу, може бути не лише технічним інструментом, а й повноцінним партнером у процесі збереження й трансформації української культурної пам’яті. Презентовано першу в українському науковому дискурсі спробу цілісного осмислення ролі штучного інтелекту у взаємодії з класичною музичною спадщиною в контексті цифрової культури.

КУЛЬТУРОТВОРЧИЙ ПОТЕНЦІАЛ БАЯННО-АКОРДЕОННИХ ПОДІЙ В УКРАЇНІ: РЕГІОНАЛЬНИЙ КОНТЕКСТ

2025-06-24T12:46:10+03:00

Розглянуто потенціал баянно-акордеонних подій в Україні в межах міждисциплінарного культурологічного підходу. Проаналізовано вплив даних заходів на розвиток регіональної культурної ідентичності, активізацію міжрегіональних зв’язків та оновлення соціокультурного середовища. Визначено ці заходи як важливі ініціативи, що сприяють збереженню культурної спадщини, інтеграції локальних музичних традицій у загальнонаціональний контекст та об’єднанню громад через виконавські практики. З’ясовано, що баянно-акордеонні фестивалі та конкурси, поєднуючи народні мотиви з сучасними жанрами, формують регіональну самобутність, відображаючи унікальні особливості регіонів України. Окреслено структуру їхнього культуротворчого потенціалу, яка включає створення мистецьких спільнот, популяризацію новаторських виконавських підходів, підтримку молодих талантів та відродження місцевих традицій. Розглянуто регіоналістику як методологічну основу ідентифікації унікальності транскультурного діалогу регіонів. Досліджено трансформацію форматів після повномаштабного вторгнення, зокрема перехід до онлайн-форматів, включення благодійних ініціатив та використання нових медіа для залучення молоді, що стало проявом культурного спротиву в умовах війни. Обґрунтовано залежність ефективності заходів від поєднання традиційних і сучасних комунікативних форм. Проаналізовано вплив подій на регіональну культуру через створення платформ для діалогу, просування місцевих музичних традицій та пожвавлення міжрегіональних контактів, а також окреслено перспективи їх розвитку через інтеграцію цифрових технологій та залучення молодої аудиторії. Встановлено, що баянно-акордеонні заходи суттєво впливають на розвиток регіональної культури, сприяючи збереженню місцевих традицій і консолідації національної єдності.

ВЗАЄМОЗАЛЕЖНІСТЬ ДЕТЕРМІНАНТ ІНДИВІДУАЛЬНО-ВИКОНАВСЬКОГО СТИЛЕТВОРЕННЯ МИТЦЯ КОНЦЕРТНО-СЦЕНІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2025-06-24T14:34:02+03:00

Проаналізовано сутність поняття «індивідуально-виконавський стиль митця концертно-сценічної діяльності» з позицій генетики і генезису. З’ясовано, що означений феномен відображає сформовану оригінальну манеру творчої діяльності митця, яка проявляється у відтворенні самобутніх рис як звуко-виражальних та технічних засобів інтерпретації музичного твору, так і виконавської надійності, виконавської культури та артистизму. Висвітлено вплив на індивідуально-виконавське стилетворення митця концертно-сценічної діяльності рис композиторської, етнічно-національної, епохальної, історичної, просторово-часової та надпрострово-часової стильової концентричності. З’ясовано, що структура індивідуально-виконавського стилю кожного митця концертносценічної діяльності є оригінальною, тобто неповторною. Аргументовано доцільність теоретичного проєктування тільки макрорівневої структури означеного феномену, де обов’язковими мають бути художньо-творчі, технічно-виконавські, інтелектуальноемоційні та артистично-комунікаційні складові. Визначено детермінанти індивідуальновиконавського стилетворення митця концертно-сценічної діяльності. Описано технологію детермінації досліджуваного феномену системою як психологічних, так і суто виконавських детермінант, де до перших віднесено ті, які забезпечують злагодженість перебігу когнітивних процесів (увагу, пам'ять, уяву, уявлення і мислення), та утворення певних емоційно-вольових станів (емоції і волю), а до других — суто виконавські детермінанти (виконавську техніку, виконавську надійність, виконавську культуру та артистизм). Доведено, що детермінанти індивідуально-виконавського стилетворення митця концертно-сценічної діяльності характеризуються функціональною взаємозалежністю, яка є не статичною, а динамічною величиною. Обґрунтовано умови для «отримання» «творчої синергії» від «взаємодії» «пересічних» ознак різних детермінант у процесі індивідуальновиконавського стилетворення митця концертно-сценічної діяльності, що і надає йому змогу доповнювати/збагачувати сформовані риси новими ознаками

ВІД ОБ’ЄКТУ ДО РЕЗУЛЬТАТУ: СПОСОБИ РОЗКРИТТЯ ХУДОЖНЬОЇ ЦІЛІСНОСТІ ХОРОВИХ ТВОРІВ У ДИРИГЕНТСЬКОМУ СТИЛІ ПАВЛА МУРАВСЬКОГО

2025-06-24T14:19:00+03:00

Досліджено особливості виконавського стилю Павла Муравського, що базується на глибокому розумінні музичної драматургії, інтонаційній чистоті, досконалій кантилені та тембральній єдності звучання хору. Проаналізовано мобільні та стабільні ресурси нотного тексту у виконавських версіях Маестро, а також їхню роль у створенні художньої цілісності хорового твору. Здійснено порівняльний аналіз архівних аудіозаписів хорових творів у виконанні різних колективів під керівництвом Павла Муравського, що дозволило виокремити специфічні інтерпретаційні прийоми Маестро. Виявлено характерні риси його диригентського стилю, зокрема тенденцію до варіативного трактування метроритму, використання тембрової пластики як виразного засобу та театральність виконання. Визначено основні засоби диригентської інтерпретації, зокрема агогіку, динамічні контрасти, фразування, особливості артикуляції та диференційовану подачу літературного тексту. Встановлено специфіку інтерпретації українських народних пісень та творів на тексти Т. Шевченка, де відзначено баланс між академічною точністю та живою емоційністю виконання. Доведено, що диригентський стиль Павла Муравського базується на природності інтонаційного відтворення, органічності темпоритму, емоційній відкритості та логіці музичної форми, що забезпечує потужний вплив на слухацьку аудиторію. Зактуалізовано значення Павла Муравського у розвитку українського хорового мистецтва, зокрема його внесок у збереження традицій національної вокальної культури та формування нової школи диригентської інтерпретації. Обґрунтовано наукову та практичну цінність результатів дослідження, які систематизують уявлення про специфіку диригентської інтерпретації в українському хоровому мистецтві і можуть бути використані у виконавській, науковій та педагогічній діяльності хормейстерів.

ПРОЯВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У СОЛЬНИХ СКРИПКОВИХ ТВОРАХ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ХХІ СТОЛІТТЯ

2025-06-24T14:10:47+03:00

Досліджено сольну скрипкову творчість сучасних українських композиторів в аспекті прояву у ній ознак національної ідентичності. З’ясовано зміст поняття «національна ідентичність» та риси втілення в музиці найважливіших її культурних складових: етнічної (народно-пісенні цитати, фольклорна жанровість та інтонаційність), державнополітичної (цитування гімну як державного символу), світоглядно-релігійної (цитування зразків церковно-співочої культури). Зібрано інформацію щодо історії створення та виконання творів, в яких композитори та скрипалі-композитори ХХІ століття свідомо маркують національну ідентичність. Визначено такі форми і методи використання українського фольклору у професійній музичній творчості як цитування у Віктора Теличка («Карпатська партита»), Сергія Каденка (фантазія «Тиха-тиха»), Сергія Болотного (Українські каприси та транскрипції народних пісень для скрипки соло), стилізація народного танцю у Олександра Гоноболіна («Танець»), інтерпретація жанрових маркерів думи у Людмили Юріної («DUMA») та коломийки у Дмитра Малого («Сім слів про коломийку»). Окреслено драматургічну функцію мелодії державного гімну у п’єсі Тараса Зданюка «07:12. Der Erste Fliegeralarm» та циклі Кирила Вадимовича Стеценка «Інтегральний славень». Виявлено маркери православної духовної музики у п’єсах Олега Безбородька «Follia Ruthenica» та Тараса Зданюка «Молитва за Україну». Зроблено висновок про формування тенденції до маркування ознак національної ідентичності у творах для скрипки соло українських композиторів ХХІ століття та розширення спектру використаних знаків і символів, які позначають її в музиці (етнічні, державно-політичні, релігійні), що зумовлено політико-ідеологічними векторами розвитку української держави доби Незалежності і помітною активізацією цих процесів у зв’язку з воєнним станом і необхідністю в усіх культурно-мистецьких сферах, в тому числі концертній діяльності провідних скрипалів в Україні й за кордоном, підкреслювати й стверджувати власну ідентичність.

ЖАНРОВА СЕМАНТИКА В «SUITE NOSTALGIQUE» ДЛЯ КЛАРНЕТА І ФОРТЕПІАНО ТАРАСА ЯЩЕНКА

2025-06-24T14:26:49+03:00

Проаналізовано місце композицій для кларнета соло та ансамблів за участю кларнета як одиничних зразків у творчості українських композиторів. Охарактеризовано перспективу дослідження цих творів з огляду на трактування виразових можливостей інструменту. З’ясовано потенціал кларнета в контексті камерно-ансамблевого музикування, жанрових інновацій та творчого експерименту. Визначено, що новизна дослідження полягає у виокремленні семантики камерно-духових ансамблів як самостійної наукової проблеми в умовах зростаючої кількості відповідних творів. Розглянуто взаємозумовленість жанрово-семантичних та виразових чинників на прикладі сюїти «Suite Nostalgique» Т. Ященка — твору з присвятами та рисами програмності. Простежено взаємозв’язок інспірації авторських присвят і втілень тембральної специфіки звучання кларнета. Обґрунтовано доцільність використання різноманітних методів у дослідженні: теоретичного — для вивчення концептуальних засад творчої діяльності українських композиторів і виконавців, ретроспективного та структурно-системного — для аналізу джерел і нотного матеріалу, історичного — для висвітлення традицій кларнетового виконавства та засад композиторської творчості для кларнетових ансамблів. Висвітлено особливості стилістичних бачень автора стосовно побудови сюїти як полістилістичної композиційної форми з необароковими рисами. Розкрито зв’язок між жанровими ознаками, виконавсько-виразовими засобами і особистісними присвятами в кожній частині сюїти. Доведено значимість подальших музикознавчих праць у напрямі дослідження жанрової семантики, тембрових особливостей кларнета, стильових виявів та відповідних виконавських прийомів у камерних ансамблях дерев’яних духових інструментів в українській та європейській музиці.

РЕЖИСЕРСЬКИЙ АНАЛІЗ ДРАМАТУРГІЇ ОПЕРНОГО ТВОРУ У СВІТЛІ НОВІТНІХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ МУЗИЧНОГО ТЕАТРУ

2025-06-24T10:33:57+03:00

Розглянуто новітні тенденції розвитку музично-сценічного мистецтва, взаємозв’язок живого, практичного способу творення театрального процесу з методикою розвитку педагогічної науки, їх переплетінням та взаємозбагаченням. Досліджено пошуки нових форм інструментарію аналізу музичної драматургії оперного твору. Доповнено і уточнено здобутками, теорією і практикою режисерів, педагогів, теоретиків театральної справи. Проаналізовано трансформацію музично-драматургічного твору у сценічному прочитанні задуму автора, його ідейно-тематичного смислу, засобів драматургічної виразності, специфіки відображеного у творі життя. Окреслено важливість глибокого, перманентного взаємозв’язку автора і режисера, драматургії і сценічного видовища у розробці концепції майбутньої музичної вистави. Визначено структуру режисерського аналізу драматургії, змістовне наповнення її компонентів: обґрунтування вибору музичної драматургії проблемної тематики, історії написання та знакових сценічних утілень, ідейно-тематичної спрямованості, конфлікту, жанру, характеристики дійових осіб, композиційної побудови, специфіки відображеного у опері життя. Окреслено важливий в режисерському аналізі авторський контент, гармонізований із сучасними соціокультурними реаліями. З’ясовано умовність, поліфонічність, образність у визначені понять режисерського аналізу оперної драматургії. Використано досвід у царині аналізу музичної драматургії студентів магістратури кафедри музичної підготовки та музичної режисури НМАУ ім. П.І.Чайковського, їх сучасне бачення у засвоєнні розділу фаху, поєднаного з виробленими класичними методиками. Наголошена важливість співпраці режисера і диригента від початку роботи над постановочно-режисерським планом майбутньої оперної вистави до вироблення спільної художньої позиції і досягнення однодумності у постановочній роботі. Виявлено завдання режисерського аналізу: створення цікавого, парадоксального, самобутнього режисерського задуму майбутньої вистави, міцного фундаменту впливового і емоційно-хвилюючого видовища. Доведено, що аналіз об’єктивного пізнання суб’єктивної глибинної сутності драматургії має стати орієнтиром практично творчої роботи над створенням нової театральної реальності.

ОПЕРЕТА «ЧОРНОМОРЦІ» М. ЛИСЕНКА ТА М. СТАРИЦЬКОГО ЯК НАЦІОНАЛЬНИЙ АРХЕТИП: МУЗИКА, СЛОВО, ДУХ

2025-06-24T12:34:23+03:00

Розглянуто оперету «Чорноморці» як перший спільний сценічний твір М. Лисенка й М. Старицького, що став вагомим кроком у формуванні національного українського музично-драматичного театру. Проаналізовано джерело сюжету — п’єсу Я. Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані», її етнографічні та історичні особливості. Виявлено трансформацію фабули: від натуралістичних побутових сцен до символіко-міфологічного простору Чорноморії, що дало змогу авторам надати твору глибокого гуманістичного сенсу. З’ясовано принципи втілення драматургічного матеріалу в музично-сценічну форму оперети «Чорноморці». Досліджено музичну структуру твору. Виявлено специфіку інтонацій, гармоній та ритмів, пов’язаних із козацькою тематикою. Зосереджено увагу на поетичній і музичній семантиці образів, особливо на мотивах поезії Т. Шевченка, які структурують драматургію твору і підкреслюють духовну складову української ідентичності. Обґрунтовано основний ідейний імператив козацької слави в її широкому трактуванні як основи народного світогляду, суголосному творчості Т. Шевченка. Оцінено музичну організацію оперети, тематику, інтонаційно-гармонічні особливості увертюри та вокальних партій, що відтворюють архетипічні уявлення про козаччину. Визначено, що оперета виконує не лише художньо-естетичну функцію, а й стає засобом осмислення й трансляції національного світогляду, демонструючи синтез традиційної культури й модерного художнього мислення. Показано, як через музично-драматичну форму автори реалізують патріотичний меседж, спрямований на відродження історичної пам’яті та формування громадянської свідомості. Наголошено на зміщенні акцентів у наративі: від етнографічного реалізму до узагальненої філософської концепції, що символізує незнищенність українського духу. Встановлено, що художній прийом створення міфологізованого простору «Чорноморії» сприяв виведенню сюжету за межі конкретної історичної події, перетворивши його на узагальнену модель національного буття, де дія набуває позачасового сенсу, а персонажі — характерних рис. Доведено, що «Чорноморці» постають як ключовий твір у розвитку українського музично-драматичного театру, демонструючи здатність до художнього оновлення й ідеологічного впливу через синтез музики, драми та національної символіки.